ГоловнаРеєстраціяВхід Сайт викладача Бажан А.П. Среда, 23.08.2017, 01:39
  Каталог файлів Вітаю Вас Гість | RSS

 
 
Головна » Файли » Дисципліни » Астрономія

Заняття №2
06.06.2017, 04:35

Тема: Небесні світила й небесна сфера.

План.

1. Небесна сфера. Сузір’я.

2. Визначення відстаней до небесних тіл.

3. Основні точки і лінії небесної сфери.

 

Література: 1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Знання України, 2003.  §3-§4.

  2. Пришляк М.П. Астрономія 11 кл.: підручник для загальноосвітніх навчальних закладів.: Х. «Ранок» 2012. §2

 

    1. Небесна сфера. Сузір’я.

Під час спостережень за зорями нам здається, що всі небесні світила розташовані на однаковій відстані, ніби світять на поверхні велетенської сфери, у центрі якої розташований спостерігач. Нині відомо, що зорі та планети перебувають на різних відстанях від Землі, а наша планета не розміщується в центрі Всесвіту.

    Небесна сфера – це уявна сфера довільного радіуса, в центрі якої знаходиться спостерігач і на яку спроектовано всі світила так, як він бачить їх у певний момент часу з певної точки простору.

     На небі Землі неозброєним оком можна побачити близько 6000 зір. Видиме розташування зір на небі змінюється повільно, це дозволило поділити зорі на групи – сузір’я.   Сузір’я – це певна ділянка зоряного неба з чітко окресленими межами, що охоплює всі належні їй світила і яка має власну назву.  У кожному сузір’ї найбільш яскраві зорі утворюють характерні фігури, які легко знайти на небі й ототожнити їх із зорями на зоряній карті.    Назви сузір’їв запозичені з міфології (Андромеда, Персей) чи пов’язані з діяльністю людей - скотарством ,полюванням (Волопас, Заєць).

    На конгресі Міжнародного Астрономічного Союзу 1922 р. залишили 88 сузір’їв. Про кожну істоту, ім’ям якої названо сузір’я складено легенду.

    Майже 500 років тому зорі в кожному сузір’ї було позначено  літерами грецького алфавіту a, β, g і т. д. в міру зменшення їхньої яскравості. Але в окремих випадках є виключення.

 

2. Визначення відстаней до небесних тіл.  Те, що відстань до Місяця дорівнює 60 радіусам Землі, за тривалістю його проходження через тінь Землі при повному місячному затемнені встановив грецький вчений Гіппарх біля 150 р. до н.е.

     Відстані до планет Сонячної системи  визначили у ХVII ст.. використовуючи горизонтальний паралакс. (мал. 3.3)

Горизонтальний паралакс – це кут між напрямом на світило з якої – небудь точки земної поверхні і напрямом з центра Землі.

        Відстані до близьких зір визначають за допомогою вимірювання їхнього річного паралаксу(мал. 3.4)

Річний паралакс p- кут, під яким із зорі було б видно радіус земної орбіти.

   Вперше річні паралакси було виміряно в середині ХІХ ст. На сьогодні відомо річні паралакси майже для 100000 зір.

дорівнює астрономічна одиниця (а.о)В астрономії використовують спеціальні одиниці довжини: 1496000000 км, парсек (пк) 1пк=3,26 св.р.  

1 св. р=9,51015 м.

 

3. Основні точки і лінії небесної сфери. Для визначення положення світила на небі використовують систему координат, подібну до тієї що використовується на поверхні Землі.

Прямовисна лінія перетинається з небесною сферою в двох точках, які називаються  зеніт і надир.

Зеніт - це верхня точка перетину прямовисної лінії з небесною сферою, надир – нижня точка.

Велике коло, яке проходить через світило, точку зеніту і точку надиру, називається вертикальним колом або вертикалом

Велике коло, по якому горизонтальна площина перетинається з небесною сферою, називається математичним або справжнім горизонтом.

     Небесна сфера обертається навколо лінії, яка називається віссю світу;  точки перетину осі світу з небесною сферою називаються полюсами світу.

Полюс, відносно якого небесна сфера обертається проти годинникової стрілки, називають Північним  полюсом світу, протилежний йому Південним

полюсом світу.   У наш час Північний полюс світу перебуває поблизу зорі a  Малої Ведмедиці, яку називають Полярною зорею.

      Площина земного екватора перетинається з небесною сферою, і в перерізі ми отримуємо небесний екватор, який поділяє небо на дві рівні півкулі – північну та південну.

 

    З горизонтом небесний екватор перетинається у двох точках: у точці сходу Е і в точці заходу W. Велике коло, що проходить через полюси світу і зеніт, називають  небесним меридіаном. Небесний меридіан перетинається з горизонтом у двох точках: у точці півночі N і в точці півдня S.

   Пряму лінію, що з’єднує точки півдня і півночі, називають полуденною лінією.  Небесний меридіан ділить небесну сферу на дві півкулі – східну і західну. Велике коло, що проходить через полюси світу і через світило,  називають колом схилень.

 Велике коло, по якому центр диска Сонця здійснює свій видимий річний рух на небесній сфері, називається екліптикою

   Екліптика перетинається з небесним екватором у двох точках рівнодень: весняного і осіннього, позначається ¡ і W.

      Точка весняного рівнодення ¡ - це точка небесного екватора,  через яку центр диска Сонця 20- 21  березня переходить з південної півкулі в північну.  Через точку осіннього рівнодення Ω центр диска Сонця 22- 23 вересня переходить з північної півкулі неба в південну.

     Внаслідок добового обертання небесної сфери кожне світило, описуючи на небі коло, двічі перетинає небесний меридіан.

      Явище проходження світила через небесний меридіан називається кульмінацією.

     У верхній кульмінації світило буває найвище над горизонтом, у нижній кульмінації світило буває найнижче над горизонтом чи під горизонтом.

     Для світил, які в даній місцевості не заходять, ми бачимо і верхню і нижню кульмінації; для світил, які  сходять і заходять, - тільки верхню кульмінацію; для світил, які не сходять, обидві кульмінації відбуваються під лінією горизонту.

      Для спостерігача на північному полюсі Землі всі зорі північної небесної півкулі не заходять,  а зорі південної небесної півкулі не сходять і навпаки. Для спостерігача на екваторі всі зорі обох небесних півкуль сходять і заходять.

      Коли центр сонячного диска, перетинаючи небесний меридіан, знаходиться у верхній кульмінації, настає астрономічний полудень;  під час нижньої кульмінації центра сонячного диска настає астрономічна північ.

    Момент верхньої кульмінації Сонця можна визначити за допомогою палички, яку треба встановити перпендикулярно до горизонту. Для визначення кульмінації уважно слідкуйте за довжиною тіні: коли Сонце розташоване над точкою півдня, тінь указує напрямок на північ і має найменшу довжину.

Тільки в березні та вересні Сонце сходить поблизу точки сходу, а заходить біля точки заходу. Влітку Сонце сходить на північному сході, а заходить на північному заході. Узимку Сонце сходить на південному сході, а заходить на південному заході.

        

 

Завдання для самоконтролю

 

1. Що таке небесна сфера?

2. Скільки сузір’їв налічується на небесній сфері?

3. Які одиниці відстані використовують в астрономії?

4. Скільки основних точок небесної сфери вам відомо?

5. Скільки основних ліній введено на небесній сфері?

6. Що таке кульмінація світила?

7. Коли спостерігається весняне та осіннє рівнодення?

 

Категорія: Астрономія | Додав: Admin
Переглядів: 34 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
 
 
Дисципліни

Пошук

Вхід на сайт

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz

  •  

    Copyright MyCorp © 2017
    uCoz