ГоловнаРеєстраціяВхід Сайт викладача Бажан А.П. Вівторок, 17.10.2017, 17:47
  Каталог файлів Вітаю Вас Гість | RSS

 
 
Головна » Файли » Дисципліни » Астрономія

Заняття №7
06.06.2017, 05:02

Тема: Земля і Місяць. Планети земної групи.

План

1.Земля – планета.

2. Вплив рухів і змін в оболонках Землі на її клімат.

3. Супутник Землі – Місяць.

4. Планети земної групи: Меркурій, Венера, Марс.

Література:  1. Климишин І.А., Крячко І.П. Астрономія: Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Знання України, 2003.   §13-§14.

2. Пришляк М.П. Астрономія 11 кл.: підручник для загальноосвітніх навчальних закладів.: Х. «Ранок» 2012. §7- §8.

   

1. Земля – планета.  Планети Сонячної системи за розмірами і будовою діляться на дві групи – планети земної групи ( Меркурій, Венера, Земля, Марс) та планети гіганти ( Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун).  Планети земної групи мають тверду поверхню, бо складаються переважно з важких хімічних елементів.  

Земля рухається по своїй орбіті навколо Сонця із середньою швидкістю – близько 30 км/с.

   Земля оточена повітряною оболонкою – атмосферою  яка поділяється на  тропосферу ( висота 9-17 км, температура зменшується з висотою до -550), стратосферу ( до 55 км, температура зростає до 00), мезосферу (до 85 км, температура зменшується до

-850) і термосферу (від 90 км і вище, температура знову зростає). З урахуванням електричних властивостей атмосфери на висоті 70- 400 км

 виділяють іоносферу, де повітря сильно іонізоване.

Головні складові повітря: азот - 78%, кисень – 21%, аргон – 0,93%, вуглекислий газ – 0,03%, озон і водяна пара.

 Під атмосферою лежить гідросфера і літосфера -  оболонки, на яких існує практично все живе на Землі.

Під гідросферою розуміють сукупність усієї води на Землі в твердому, рідкому і газоподібному стані. Вода, що утворює Світовий океан, вміщує 97% усієї поверхневої води і покриває 71% земної поверхні.

Літосфера -  це верхня тверда оболонка Землі. За допомогою сейсмічних хвиль, що поширюються в тілі планети під час землетрусів, було з’ясовано внутрішню будову Землі. Надра Землі поділяють на такі шари: кора  товщиною від 5 км під океанами до 70- 80 км під найвищими горами; мантії верхня і нижня загальною товщиною до 2900 км; зовнішнє ядро  до 2100 км завтовшки; внутрішнє ядро радіусом до 1300 км. Вважається, що у рідкому зовнішньому ядрі Землі можуть відбуватися складні інтенсивні рухи речовини, яка має високу електропровідність. При цьому виникають сильні електричні струми, які і генерують магнітне поле нашої планети. Хімічний склад Землі. 90% її маси припадає на залізо, кисень, магній і кремній. Земна кора майже наполовину складається з кисню, що входить до складу різних окислів, і на чверть – з кремнію, значна частина з алюмінію.

    2. Вплив рухів і змін в оболонках Землі на її клімат.

 Клімат Землі неодноразово змінювався. Геологічні дані вказують на чергування холодних періодів, коли великі ділянки суші вкривалися льодовиками, а рівень Світового океану знижувався, з періодами значного потепління, коли, за північним полярним  колом буяла рослинність.  Такі зміни пов’язують з певними змінами та рухами в земних оболонках, а також з астрономічними факторами, які визначають кількість сонячної енергії, що надходить на Землю.

Зараз встановлено, що різкі зміни орієнтації геомагнітного поля пов’язані з різкими коливаннями клімату – появою великих льодових масивів і їхнього наступного танення, та похолоданнями і потепліннями, які охоплювали Землю в цілому.

Активне гороутворення і переміщення земної кори внаслідок глобальних тектонічних процесів, які відбувалися впродовж геологічної історії Землі, впливають на перерозподіл морських течій та на загальну атмосферну циркуляцію, що призводить до кліматичних змін на планеті.

Великий вплив на клімат має стан атмосфери, зокрема кількість водяної пари та вуглекислого газу, які в ній містяться. Значне підвищення вмісту водяної пари викликає збільшення хмарності, а отже зменшення кількості сонячного тепла, що надходить на поверхню. Зміна вмісту вуглекислого газу спричиняє послаблення чи посилення парникового ефекту, при якому вуглекислий газ частково поглинає тепло, випромінюване Землею в космос, затримує його в атмосфері й підвищує температуру поверхні та нижніх шарів атмосфери. За відсутності  парникового ефекту середня температура планети була б на 30 – 40 0 нижчою, ніж є насправді, і становила б не +150С, а -150С. За таких значень температури  океани дуже швидко вкрилися б льодом, перетворившись у величезні морозильники, і життя на планеті стало б неможливим. Отже, зменшення у повітрі вмісту СО2 послаблює парниковий ефект і сприяє похолоданню. Впливають на кількість СО2 і вулканічна діяльність і життєдіяльність земних організмів.

Найбільший вплив на стан атмосфери, а отже і на клімат Землі мають зовнішні фактори, це зміна потоків сонячної радіації внаслідок непостійності сонячної діяльності та зміни параметрів земної орбіти.

3. Супутник Землі – Місяць. Місяць – найближче до Землі небесне тіло, яке знаходиться від неї на середній відстані 384400 км і має радіус 1738 км.

Період обертання Місяця навколо осі дорівнює періоду його обертання навколо Землі. І через це Місяць завжди повернутий до Землі одним боком.

Найкрупніші деталі поверхні Місяця можна бачити з Землі навіть неозброєним оком. До них належать світлі й темні ділянки. Першим спостерігав місяць у телескоп Галілей, він і назвав темні ділянки морями, у яких як відомо немає води. Моря являють собою рівнинні ділянки місячної поверхні.  Світлі ділянки – материки – займають близько 60% видимої з Землі місячної поверхні.

Це нерівні, гористі райони, пересічені  гірськими хребтами.  Найбільша різниця у висотах на Місяці 11 км, а по регіонах вона коливається в межах 4- 6 км. На окремих ділянках місячної поверхні є тріщини та рови, довгі й круті урвища, загадкові форми, що нагадують русла висохлих річок.

Найефективнішими деталями місячної поверхні є кратери, які носять імена видатних вчених.                        

Серед них одинадцять імен належать українцям. Кратерів на видимому із Землі боці налічується близько 30000. Найбільші серед них – кратер Клавій з діаметром 235 км і Гримальді – 200 км. Більшість кратерів на Місяці мають метеоритне походження. Вимірювання показали, що в полудень на екваторі температура поверхні Місяця сягає +130 0С, а вночі -1600С.

   Від початку космічної ери досліджень в астрономії до Місяця було відправлено понад 60 космічних апаратів.  У 1959 р. АМС серії «Луна» (СРСР) вперше у світі долетіли до Місяця: «Луна -1» стала першою штучною планетою Сонячної системи, «Луна -2» досягла поверхні Місяця, а «Луна -3», сфотографувала зворотній бік Місяця і передала його телевізійне зображення на Землю. У лютому 1966 р «Луна -9»здійснила м’яку посадку в Океані Бур. Потім Місяць досліджували АМС «Луноход -1, 2», які рухались по поверхні, та АМС «Луна -20, 24»,  які в автоматичному режимі вперше доставили на Землю зразки місячного грунту.

  21 липня 1969 р. на поверхню Місяця здійснив посадку пілотований космічний корабель  «Аполон -11» (США), і астронавт Дейл Армстронг зробив перший крок по поверхні іншого світу. Усього на поверхні Місяця побувало 12 астронавтів, які привезли на Землю зразки місячного грунту. Поверхня Місяця майже цілковито вкрита тонким шаром пилу та уламками каміння. Цей шар назвали реголітом ( з грец. – роздроблений камінь). Товщина реголіту змінюється і в середньому кілька метрів. Місячні породи за складом такі як і земні. В місячних породах багато кремнезему, глинозему, оксидів заліза та кальцію. Вік місячних порід 3- 4,6 млрд. років.

 

 4. Планети земної групи: Меркурій, Венера, Марс. До планет земної групи відносять Меркурій, Венеру, Землю, Марс. Ці планети схожі за своїми характеристиками: мають приблизно однакові густини, які в 3-4 рази більші, ніж в інших планет; у їх складі присутня значна кількість кремнієвих сполук та заліза; планети мають атмосферу (за винятком Меркурія) та тверду поверхню.

У планет земної групи форма, близька до кулеподібної, порівняно невеликі розміри; вони розташовані поблизу Сонця, а також мають невеликі періоди обертання навколо нього. У Землі та Марса є природні супутники.

 

Меркурій — найближча до Сонця планета, яка за розмірами не набагато більша від Місяця. Через відсутність атмосфери та близькість до Сонця на Меркурії наявні різкі перепади температури впродовж доби — від 700 К в полудень на екваторі, до 100 К і нижче вночі. Меркурій дуже повільно обертається навколо своєї осі  - сонячна доба вдвічі довша, ніж період його обертання навколо Сонця. Отже, протягом майже трьох місяців там світить Сонце і стільки ж триває ніч.

Знімки поверхні Меркурія, які були зроблені за допомогою АМС «Марінер -10» (США), вражають схожістю його рельєфу з поверхнею Місяця – величезна кількість кратерів.

   На поверхні Меркурія  були виявлені також величезні рівнини, які заповнені застиглою базальтовою лавою. Це свідчить, що планета була колись розігріта, внаслідок чого в той час відбувалася інтенсивна вулканічна діяльність.

  

 Венера – друга в Сонячній системі й найближча до Землі планета.

    Вона дуже повільно обертається навколо осі у зворотному  напрямку з періодом 243 земних доби.  Сонячна доба на Венері триває 117 земних діб.

  Ще в 1761 р. під час проходження Венери по диску Сонця М. Ломоносов з’ясував, що ця планета має атмосферу. Вона виявилась такою щільною, що через неї поверхню планети побачити неможливо.

   Потужний хмаровий шар відбиває у космос 75% сонячного світла (Земля відбиває 36% сонячного світла), тому за своє яскравістю на земному небосхилі      Венера  за яскравістю посідає третє місце після Сонця і Місяця.  

   Температура поверхні планети досягає 780 К, а тиск – порядку 80 -100 атм. Головна складова атмосфери – вуглекислий газ, 96% за об’ємом, крім того входять: чадний газ, метан, аміак, двоокис сірки, соляна та плавикова кислоти, ацетил, етан.

Наявність в атмосфері Венери великої кількості вуглекислого газу спричинює парниковий ефект. У зв’язку з високою температурою на Венері немає води. Конденсовані на великій висоті краплі дощу випаровуються, не досягаючи поверхні.

Від початку 1970 –х років цю планету досліджували понад 20 АМС. АМС «Венера-9» (СРСР,1975р.)  передала на Землю перші  зображення поверхні Венери

 

Марс - четверта планета Сонячної системи,  рік на якій складає  687 земних діб, доба 24 години 37 хв.  Вісь обертання Марса нахилена до площини орбіти під кутом 250, завдяки чому на Марсі відбувається зміна пір року. Марс має розріджену атмосферу. Це дозволяє вивчати його поверхню із Землі. Дві третини поверхні Марса займають світлі   ділянки, які назвали материками,     близько      третини темні ділянки, названі –морями.

     Поблизу полюсів восени утворюються білі плями – полярні шапки, які зникають повністю або значно зменшуються в розмірах на початку літа.   З початку 1960 р до Марса було            спрямовано біля 30 АМС.  Марс укритий кратерами, є безладно розташовані пагорби і провалля, різного роду утворення ,схожі на русла висохлих річок, системи вузьких тріщин, гірські райони і окремі гори вулканічного походження. Марсіанський грунт – це дрібнодисперсний матеріал, в якому міститься 15-20% кремнію, 12-16% заліза, 10% фосфору, 7% марганцю та кобальту, а також кальцій, хром, нікель, ванадій, титан, молібден, цирконій.  Червоний колір марсіанської поверхні обумовлений великою кількістю окислів заліза. Найвища температура, зареєстрована на поверхні Марса, становить 300К, а середня температура 230К. Вночі температура знижується до 170 К.  Атмосфера на Марсі дуже розріджена, її тиск біля поверхні становить в середньому 0,006 тиску земної атмосфери.  Склад атмосфери: 95% - вуглекислий газ, 4%- азот і аргон. Кисню і водяної пари в атмосфері Марса менше 1%, проте в ній є хмари з кристаликів льоду, так що вона рідко буває цілком прозорою. Швидкість вітру, як правило невелика, але часом досягає 40-50 м/с., і тоді вітер піднімає марсіанський пил високо догори, утворюючи пилову бурю.  Полярні шапки, які змінюють свої розміри, складаються з твердої вуглекислоти. Влітку вона випаровується, залишаючи невелику ділянку водяного льоду завтовшки в кілька сот метрів.  Вся вода на Марсі знаходиться на полярних шапках і в шарі вічної мерзлоти.

Запитання для самоконтролю

  1. Які оболонки Землі вам відомі?
  2. Що ви знаєте про внутрішню будову Землі?
  3. Що таке парниковий ефект і як він проявляється у встановлені температури поверхні нашої планети?
  4. Які ефекти, пов’язані з особливостями руху Землі навколо Сонця, можуть обумовлювати коливання клімату на ній?
  5. З яких причин поверхня Місяця густо вкрита кратерами?
  6. У чому полягає подібність і в чому несхожість планет земної групи
  7. Чому на Венері парниковий ефект проявляється значно сильніше ніж на Землі?
Категорія: Астрономія | Додав: Admin
Переглядів: 57 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
 
 
Дисципліни

Пошук

Вхід на сайт

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz

  •  

    Copyright MyCorp © 2017
    uCoz